Середа, 13.12.2017, 08:14
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Статті » Cтатті

Ювенальна юстиція: історичний досвід

Діти – це окрема, самостійна частина суспільства, якій притаманні особливі правила поведінки, своєрідні життєві стереотипи, що забезпечують її розвиток і становлення та перетворення в дорослу (основну) частину суспільства.

 

 Унаслідок свого становища і періодичності діти потребують особливого підходу та соціального захисту з позицій таких суспільних наук, як психологія, педагогіка, соціологія, право.

 

 Постає питання: чи можна говорити про правову і кримінологічну культуру суспільства, коли в Україні, як і у всьому світі, неповнолітні (особи до 18 років) визнаються не повністю зрілими, недостатньо розвиненими, такими, що потребують сторонньої опіки та піклування, і водночас для них передбачено у встановлених законом випадках кримінальну відповідальність (у тому числі позбавлення волі) з 14-тирічного віку.

 

 У міжнародних стандартах у тій чи іншій формі висловлюється думка, що для того, щоб країна відповідала сучасним вимогам, необхідна певна система судочинства стосовно неповнолітніх. Зокрема, в п.3 ст.40 Конвенції про права дитини (1989) закріплено: "...держави-учасники прагнуть сприяти у встановленні законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, обвинувачуються або визнаються винними в його порушенні"?1,с.21?. Ці Правила ООН рекомендують необхідність створення "системи правосуддя щодо неповнолітніх".

 

 У сучасній світовій практиці боротьби із злочинністю неповнолітніх існує декілька правових систем здійснення правосуддя щодо неповнолітніх правопорушників і всі вони охоплюються поняттям "ювенальна юстиція".

 

 Сутність поняття "ювенальна юстиція" пов’язана з її головним суб’єктом – судом у справах неповнолітніх, що визначає поняття юстиції як правосуддя. Лінгвістичне поєднання слів "юстиція" і "ювенальна" означає, що йдеться водночас і про загальне і специфічне поняття юстиції. Як частина загального, юстиція відображає його принципи та інститути, а як специфічного – відрізняє її від загальної, створивши ступінь її автономності ?2, с.14?.

 Аналіз історичного шляху "ювенальної юстиції" дасть можливість зрозуміти її сутність, основні завдання і принципи.

 

 Історичне минуле кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників можна вважати жорстоким і несправедливим. В юриспруденції аж до середини ХІХ ст. не існувало правового поняття "дитина" та не виділялись у окрему демографічну групу діти-правопорушники (злочинці). Загалом, якщо говорити про особливий правовий захист дітей і підлітків, то до нього людство йшло дуже повільно і свій шлях у цьому напрямі розпочало лише на початку ХХ ст.

 

 Перші спроби захистити неповнолітнього від несправедливо жорстокої кари виникли ще в римському праві, зокрема в Дигестах Юстиніана зазначалось, що захист осіб у віці до 25 років стосовно угод майнового характеру здійснюють їхні опікуни. Проте, якщо неповнолітній умисно вчинить злочин, тоді допомога йому не надавалась ?3, с.90?.

 

 Закон ХІІ таблиць, у якому вперше було сформульовано принцип "прощення покарання" щодо неповнолітніх, встановлював дві умови: 1) коли особа не розуміла характер злочинного діяння; 2) коли сам злочинний акт не був доведений до кінця ?2, с.30?.

 

 Таких осіб ще називали "зменшеними дорослими".

 

 У збірнику німецьких законів "Швабському зерцалі" ХІІ ст. та в кримінально-судовому положенні короля Карла V, яке мало назву "Кароліна", згадується про злочинців, які "по малолітству попередньо позбавлені розсудливості". В такому випадку закон вимагав звернутися за порадою до "досвідчених людей", тобто експертів. Отже, закон встановлював заборону на застосування смертної кари щодо осіб у віці до 14 років, однак у ньому містилися певні застереження, які допускали застосування смертної кари щодо неповнолітніх злочинців. Зокрема, у ст.СL – XIV "Кароліни" зазначалося, що, якщо злодій за віком наближається до 14 років вчинив крадіжку, яка визнавалася значною або була вчинена за обтяжуючих обставин (поєднана з насильством чи вчинена в третє), тоді застосовувався принцип – "злий умисел заміняє недостатній вік" і до неповнолітнього застосовувалось покарання у вигляді смертної кари ?4, с.114?.

 

 Такий підхід часто застосовувався не тільки в Німеччині, але й в Англії, роблячи недієвим принцип "прощення покарання", коли мова йшла про неповнолітніх.

 

 Друга половина ХІХ ст. характеризується першими спробами поліпшити долю дітей та підлітків, які опинилися в полі зору правосуддя. У США створено перший реформаторій для дітей, який забезпечував окреме утримання в тюрмах дорослих і неповнолітніх; введено режим пробації (виховний нагляд), який в результаті став одним з поширених методів поводження з неповнолітніми правопорушниками ?5, с.28? тощо.

 

 Однак це були окремі спроби, які кардинально ситуації не змінювали. Необхідний був особливий імпульс для створення спеціальної системи правосуддя для неповнолітніх, і ним став значний зріст злочинності неповнолітніх у Європі в кінці ХІХ ст. Засоби боротьби із злочинністю, які в цей час велися, не давали бажаних результатів, більше того – провокували нові злочини. Саме на цьому етапі, 2 липня 1899 р. в Чикаго (штат Іллінойс, США)було створено перший спеціальний суд у справах неповнолітніх ?5, с.32?. За прикладом США й інші країни створили національні суди для неповнолітніх. Однак при створенні спеціалізованих судів у різних країнах сформувався неоднаковий підхід щодо такого виду юрисдикції. Досить чітко окреслились два варіанти:

 

1) автономний суд для неповнолітніх, що не пов’язаний із загальним судом (США, Канада, Англія, Бельгія, Франція, Греція (варіант), Нідерланди, Росія, Польща, Венгрія, Єгипет, Японія (варіант), Австралія, Нова Зеландія (варіант), кантони французької Швейцарії);

 

2) загальний суд, який набув функції розгляду справ щодо неповнолітніх (Німеччина, Австрія, Іспанія, Португалія, кантони німецької Швейцарії).

 

 Щоб зрозуміти різносторонній підхід до створення такої системи, доцільно проаналізувати національний досвід тих країн, де суди для неповнолітніх функціонували найефективніше.

 

 США. Правова система цієї країни закріпила три основні вимоги до ювенальної юстиції ?5, с.40?. Передусім – це спеціалізація судочинства, яка передбачала наявність автономних приміщень для розгляду і вирішення справ щодо неповнолітніх; спеціалізованого судді та ізоляцію неповнолітніх від дорослих у місцях попереднього затримання. Судовий процес був спрощеним і проходив у вигляді співбесіди судді із підсудним за "закритими дверима".

 

 Важливою особливістю американського суду для неповнолітніх було те, що керівництво установами опікунського нагляду за неповнолітніми здійснював суддя (до цього часу це була громадська посада).

 

 Це своєю чергою сформулювало поняття "делінквент" ("правопорушник"), яке в своїй основі об’єднало поняття "дитина-злочинець" та "дитина групи ризику".

 

 Ще однією особливістю діяльності "дитячого" суду в США була широка співпраця суду із населенням судового округу. Існувала велика кількість благодійних організацій, жіночих клубів, товариств захисту дітей від жорстокого поводження. Особливістю цієї співпраці було передусім те, що суди для неповнолітніх використовували інформацію, зібрану цими товариствами, щодо умов життя дітей-правопорушників, і навіть давали відповідні доручення вказаним організаціям, а жіночі клуби, своєю чергою, використовувались для організації нагляду за дітьми, які залишились на волі.

 

 Отже, у США була сформована така структура "ювенальної юстиції": створення спеціальних законів щодо неповнолітніх – виділення місця для спеціальних суддів – виникнення посади опікуна – широке залучення громадськості. Враховуючи вищенаведене, характерними для цієї структури були такі принципи:

* індивідуальний підхід до дитини;

* спеціальна процедура судового розгляду справ про обвинувачення неповнолітніх;

* наголос на допомогу неповнолітнім, а не їх покарання;

* реалізація обраних заходів для неповнолітнього державним опікуном і громадськістю;

* обговорення з опікунами і батьками призначення виховних та лікувальних заходів.

 

 Англія. Система судів у справах неповнолітніх у цій країні була створена в 1909 р. на основі закону "Хартія дітей". Однак ще до того, у 1905 р. був створений перший суд в Бірмінгемі, який започатковував такі правила:

* засідання суду проводили за годину до відкриття загальних судів;

* розподіляли неповнолітніх підсудних на категорії залежно від ступеня тяжкості вчиненого ним злочину;

* обов’язкова присутність батьків та інших близьких людей в судовому засіданні;

* окремо розглядали справи щодо кожного неповнолітнього підсудного (навіть у випадку співучасті);

* створювали при суді корпусу чиновників пробації, у функції яких входило вивчення особистостей і влаштування дітей-правопорушників;

* здійснювався судом контроль за виконанням опікунського нагляду за цими дітьми ?6, с.28?.

 

 Враховуючи консерватизм судочинства Англії, дані правила були на цей час досить революційними, але в судову практику впроваджувались вони з постійними змінами.

 

 Франція. Ювенальна юстиція в цій країні з’явилася набагато пізніше, ніж в інших європейських країнах і потребувала немалих зусиль ?6, с.94?. У Франції у всі часи значне місце посідав суд присяжних, і тому тільки в цій країні з самого початку було передбачено, крім створення одноособового судді, ще й трибуналу у справах неповнолітніх, а згодом і створення суду присяжних у справах неповнолітніх.

 

 Під юрисдикцію "дитячих" судів підпадали неповнолітні у віці від 12 до 18 років, до яких застосовувався "принцип розуміння", окрім того, вводилось "друге досьє", головне призначення якого полягало в акумуляції соціально-психологічної характеристики самого неповнолітнього і його діяння. Попри це, допускалась можливість розгляду справи щодо неповнолітнього в загальному суді за таких умов:

* неповнолітній діяв з розумінням;

* здійснив тяжкий злочин, передбачений законом;

* здійснив його у співучасті з дорослим злочинцем, де організатором був дорослий.

 

 Лише наявність цих трьох умов у сукупності була підставою для розгляду справи в загальному суді.

 

 Водночас із створенням спеціальних судів у Франції формуються спеціальні опікунські ради, які займають неповнолітніми, що не підпадали під юрисдикцію суду, тобто дітьми у віці до 12 років. Саме ці ради згодом стали базою для створення сімейних судів.

 

 Німеччина. На відміну від США, Англії і Франції німецький суд для неповнолітніх не був автономним ?6, с.118?. У складі загального суду одному із членів на рік надавались подвійні повноваження. Перше – розгляд усіх справ щодо неповнолітніх у віці від 12 до 18 років, підсудних дільничним і шеффенським судам. Цей суддя вів попереднє слідство і називався слідчим суддею. Друге – це опікунське провадження щодо малолітніх, функції яких брали на себе члени спілок піклування дітьми. За дорученням суду вони надавали інформацію про умови життя неповнолітніх підсудних, а за рішенням суду брали на себе обов’язок піклування підлітками, що залишились на волі. Іншими словами, суддя поєднував у своїх руках каральні та опікунські функції.

 

 Крім того, гласність у німецькому суді не була обмежена, але його засідання проходили в спеціальному приміщенні, окремо від інших відділень загального суду.

 

 Україна. В 1917 р. у таких містах України, як Київ, Харків, Одеса, які тоді входили до складу Росії, були створені спеціальні суди для неповнолітніх. Функції судді такого суду виконував мировий суддя, до компетенції якого входили як справи про злочини неповнолітніх, так і дорослих підмовників. Суддя цього суду здійснював судовий нагляд за роботою установ, що брали на себе турботу про малолітніх правопорушників.

 

 Основними характерними особливостями такого суду було:

* одноособовий розгляд справи мировим суддею, що обирався із населення певного судового округу;

* спеціальна професійна підготовка судді (знання дитячої психології, при цьому перевага надавалась лікарям і педагогам);

* широка предметна підсудність;

* відсутність формальної судової процедури (у тому числі формального обвинувального висновку);

* спрощений судовий розгляд, який полягав у бесіді судді із підлітком за участю його піклувальника;

* застосування опікунського нагляду як засобу впливу;

* оскарження рішень суду в особливий відділ з’їзду мирових суддів ?7, с.147?.

 

 Таке вивчення зародження ювенальної юстиції у правових системах деяких країн дає можливість дійти висновку, що з моменту її становлення не було створено єдиної моделі спеціального судочинства щодо неповнолітніх. Від самого початку виникнення ювенальна юстиція видозмінювалась залежно від національного законодавства кожної країни.

 

 Серед науковців та практиків сьогодні досить жваво обговорюється необхідність створення системи правосуддя для неповнолітніх в Україні. Крім того, на державному рівні розроблено проект "Формування системи ювенальної юстиції в українському судочинстві" та на початку лютого 2004 р. у Верховному Суді України відбулася робоча зустріч координаційної групи з цього питання. У більшості судів України сьогодні вже запроваджено спеціалізацію з розгляду справ щодо неповнолітніх. Суддів орієнтують на те, щоб вони вивчали не лише правову тематику стосовно цієї вікової категорії, а й вікову психологію та педагогіку ?8?.

 

 Побутує думка, що Україні не варто перебирати досвід США – країни, яка відсвяткувала 100-літній ювілей судів у справах неповнолітніх їхньою ліквідацією. Проте не можна стверджувати, що досвід діяльності судів у справах неповнолітніх є лише негативним. Залишається актуальною мета ювенальної юстиції – максимально забезпечити "поблажливу" неформальну процедуру судового розгляду, що враховує індивідуальні і вікові особливості дитини, та реалізувати гнучку систему кримінально-правових заходів впливу на неповнолітнього.

 

 Як свідчить історичний досвід США ?7, с.38?, домінування одного із завдань, у даному випадку – реабілітаційного, призводить до розчарування суспільства в цій системі, яка не тільки залишає поза увагою традиційні завдання правосуддя, але й не забезпечує захист суспільства від протиправної поведінки молоді.

 

 У сучасних умовах при створенні в Україні ювенальної юстиції важливо акцентувати увагу не лише на призначенні покарання неповнолітньому правопорушнику, але й його соціальній реабілітації в суспільстві та профілактиці вчинення нових правопорушень "дітьми групи ризику".



Провідний спеціаліст

відділу правової роботи, правової освіти,

реєстрації нормативно-правових актів, друкованих ЗМІ,

легалізації об'єднань громадян та систиматизації законодавства

Головного управління юстиції у Кіровоградській області

Мирошниченко А.В.




Категорія: Cтатті | Додав: Zemm84 (29.11.2010)
Переглядів: 2859